Українська команда перемогла у футбольному турнірі, що відбувся в Радомі (Польща) у рамках Днів молоді.

Друге місце посіла Білорусь, третє – Польща.

Футбольні команди складалися з учасників Днів молоді, що тривають у Польщі.

Загалом у чемпіонаті взяли участь вісім команд: Україна, Польща, Білорусь, Угорщина, Італія
та збірні команди – Палестина й Албанія і NaSaGiPo, що складалася з паломників із Намібії, Екваторіальної Гвінеї, Казахстану і Польщі.

Не бракувало також уболівальників: із прапорами, барабанами та гучними кричалками.

Українці були чи не найгучнішими, гаряче підтримували команду й навіть самі заспівали гімн, коли виявилося, що його
в організаторів немає.

Українська футбольна команда зібралася експромтом перед самим початком чемпіонату, вперше зустрівшись на полі під час матчу. За Україну грали паломники з Хмельницького, Львова, Маріуполя та інших міст. Серед них – двоє священиків і семінарист Кам’янець-Подільської дієцезії.

Перший тур відбувався за круговою системою, згідно з якою кожен учасник турніру грає з усіма іншими учасниками. Першу гру Україна зіграла з Угорщиною в нічию. У другій грі українці виграли в італійців, а після цього програли збірній NaSaGiPo. Наступний етап проходив за системою плей офф. Спочатку українська команда перемогла поляків із рахунком 2:0 і вийшла
у фінал, де виграла у білорусів із рахунком 1:0.

Марк Басараб із Маріуполя, що грав в українській команді, поділився з CREDO своїми враженнями після гри: «Італійців ми покарали за те, що вони нас викинули із Євро-2016. Але після них вийшла африканська команда, якій ми програли. Вони грали дуже грубо. У деяких наших хлопців позалишалися синці після матчу. Дуже готовими до гри виявилися поляки. У них було зручне взуття з шипами, а наше ковзало по траві. Перша половина тайму була складною, тому що поляки грали єдиною командою, а ми всі з різних міст і не відчувалося між нами єдності. Але потім ми зігралися і забили їм 2:0. А перед фіналом ми дуже переживали, бо нам сказали, що білоруська команда – дуже сильна. Думали, що займемо друге місце. Але я сказав: ні, відіграємося за збірну. Ми забили гол і перемогли. Купа переживань! Але ми виграли тому, що були єдиними: і команда, і вболівальники. Щоразу, коли був небезпечний момент, трибуни піднімалися, співали. Хочу додати, що між командами також відчувалася любов. Ми приймали одне одного. Неважливо, з якої ми країни, якого кольору у нас шкіра і якою мовою ми говоримо».

Капітан української команди о. Мирослав Матвійчук розповів CREDO, як вдалося перемогти більш зіграних і професійних гравців: «У нас команда була така: один зі Львова, один із Конотопа, інший з Харкова, Запоріжжя, ще там звідкись… Під час першої гри ми тільки дивилися один на одного, щоб побачити, хто як грає. Домовилися між собою: ти на фланзі, ти нападаєш і таке інше.
І потихенько у нас сформувалася команда. Але найбільше нас сформувала молитва. Бо коли ми вийшли у фінал, посідали
в роздягальні, а один хлопець запропонував помолитися. Ми стали в коло, помолилися.

І ще хочу додати, що група підтримки в нас була шалена. Якби не група, ми би просто собі пограли у футбік і провели час. А так виграли на славу Божу і показали Україну».

Учасник української команди о. В’ячеслав Кльоц розповів, що для гри дуже важливе налаштування: «Ми дуже хотіли перемогти.
І якщо взяти під увагу те, що ми бачилися вперше, результат був супер. Дуже класною була підтримка, бо трибуни гуділи. І, як ми зрозуміли, інші країни також були за нас, бо гуділи всі. Ця перемога несподівана, але дуже приємна. Коли ми тільки вийшли
і побачили підготовку інших команд, що в них класні капці, професійні гетри, то це психологічно було важко. Але якось воно пішло і хлопці виявилися не такими страшними, як здавалися».